Комунікативний феномен староукраїнського міраклю «Драма про Олексія, чоловіка Божого»
Предметом дослідження є комунікативно-прагматична організація драматичних текстів XVII–ХVIII ст. Мета статті — розглянути міракль «Драма про Олексія, чоловіка Божого» як комунікативний акт. Для розкриття смислової та стилістичної своєрідності мовних засобів і закономірностей їх використання застосо...
Guardado en:
| Autor principal: | |
|---|---|
| Formato: | article |
| Lenguaje: | DE EN PL RU UK |
| Publicado: |
Borys Grinchenko Kyiv University
2021
|
| Materias: | |
| Acceso en línea: | https://doaj.org/article/017cb8ea1f4e49498cad75e3a27b5389 |
| Etiquetas: |
Agregar Etiqueta
Sin Etiquetas, Sea el primero en etiquetar este registro!
|
| Sumario: | Предметом дослідження є комунікативно-прагматична організація драматичних текстів XVII–ХVIII ст. Мета статті — розглянути міракль «Драма про Олексія, чоловіка Божого» як комунікативний акт. Для розкриття смислової та стилістичної своєрідності мовних засобів і закономірностей їх використання застосовано метод семантико-стилістичного аналізу. Контекстуально-ситуативний та інтерпретативний аналіз використано для визначення текстових елементів, наділених додатковим прагматичним змістом, при аналізі фактичного матеріалу враховано принцип історизму, який полягає у врахуванні відповідності мовностилістичної системи творів тій епосі, у яку вони написані.
Результатами дослідження стали такі тези. Драматичний текст посідає особливе місце в системі художньої комунікації, оскільки є осмисленим відтворенням комунікативного процесу. Ключовою ознакою будь-якого драматичного твору є виписаний на початку перелік дійових осіб, які здебільшого співвідносні з реальними людьми в реальних ситуаціях. Староукраїнська барокова драма переважно постає в жанрових формах містерії та міраклю. Система персонажів у «Драмі про Олексія, чоловіка Божого» є відображенням соціальної структури тогочасного суспільства, а мовлення персонажів співвідноситься з мовленням реальних людей і фактично є його текстовим вираженням. Процес опису реальної картини світу виступає основною інтенцією автора, яка в драматичному тексті збігається з іллокуцією. У статті проаналізовано комунікативне минуле та комунікативне майбутнє окремих персонажів. Виокремлено стилістичні засоби, які автор використовує для посилення впливу на адресата і створення бажаного комунікативного ефекту, зокрема й прийоми мовної гри. Визначено роль позатекстових елементів, які декодують авторський задум і є компонентами, що допомагають досягнути перлокутивного ефекту. Перспективним для подальшого дослідження є вивчення прагмастилістичних функцій явища варіювання мовленнєвих жанрів у староукраїнських текстах XVII–XVIII століть.
|
|---|