Особливості лікування дітей із вродженою патологією сечоводу

Різноманіття проявів, значна поширеність та важкість ускладнень патології сечоводу вимагають ранньої діагностики та визначення тактики лікування. Мета: порівняльна оцінка результатів лікування дітей із патологією сечоводу та визначення критеріїв ефективності лікування. Матеріали і методи. Патологія...

Descripción completa

Guardado en:
Detalles Bibliográficos
Autores principales: V. A. Degtyar, L. N. Harytonyuk, M. V. Boyko, A. L. Khytryk, A. V. Obertinsky, O. A. Ostrovska
Formato: article
Lenguaje:EN
RU
UK
Publicado: Group of Companies Med Expert, LLC, Kyev, Ukraine 2019
Materias:
Acceso en línea:https://doaj.org/article/612457f2d9434b0cb3dbeee850cc36fc
Etiquetas: Agregar Etiqueta
Sin Etiquetas, Sea el primero en etiquetar este registro!
Descripción
Sumario:Різноманіття проявів, значна поширеність та важкість ускладнень патології сечоводу вимагають ранньої діагностики та визначення тактики лікування. Мета: порівняльна оцінка результатів лікування дітей із патологією сечоводу та визначення критеріїв ефективності лікування. Матеріали і методи. Патологія сечоводу визначається стійкими змінами стінки сечоводу і порушенням скорочувальної здатності функції сечоводу. Скринінговим обстеженням у діагностиці є УЗД нирок та сечового міхура з діуретичним навантаженням та допплерографією судин нирок, екскреторна урографія. «Золотим стандартом» діагностики рефлюксуючого мегауретера та міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) є мікційна цистоуретерографія. Результати. В обласній дитячій клінічній лікарні м. Дніпро проліковано 1062 хворих із різним ступенем рефлюксу віком від 3-х місяців до 17 років. Обстеження виявило у 118 дітей важку вроджену патологію – рефлюксуючий мегауретер та у 624 хворих – МСР ІІІ ступеня. Лікування дітей із рефлюксуючим мегауретером за наявності дивертикулу сечового міхура великих розмірів виявилось достатньо складним. Використовувались методики позаміхурової пластики. При лікуванні дітей із рефлюксуючим мегауретером, ускладненим постійними атаками пієлонефриту, після застосування консервативних методів розвантаженням, проводилось ендоскопічне підведення гелю. Позитивний результат у 67,7% хворих. Цим дітям виконані внутрішньоміхурова пластика за Коен. Проведений аналіз лікування 844 дітей з МСР різного ступеня. У 211 дітей із МСР І–ІІІ ступеня, що склало 25,6%, без виразних проявів запального процесу, отримано позитивний результат від консервативного лікування. Застосована ендоскопічна пластика УВС у 551 дитини віком від 6 місяців до 17 років та отримано позитивний результат у 87,3% випадків. За відсутності ефекту від проведеного лікування оперативне втручання виконано 82 хворим, ефективність 96,3%. Висновки. При лікуванні дітей з вродженим рефлюксуючим мегауретером на ранніх етапах лікування перевагу слід надавати консервативним та мініінвазивним методам лікування. У визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання важливими є вік дитини та функціональна спроможність сечового міхура. Критерії вибору оперативного втручання визначаються наявністю чинника патології, частіше застосовуються позаміхурові пластики. Застосування консервативних мініінвазивних та ендоскопічних методів лікування у виборі підходу до лікування МСР є пріоритетним і обґрунтованим. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.